Сенченко Ганна Андріївна народилася в селі Ганнинському у 1916 році. І ось що вона згадує:

«В нашій сім’ї було четверо дітей, батько і мати.

В 1918 році (прим. скоріше за все пізніше, в 1920 р.) уже «совєти» роздали землю на кожного члена сім’ї. Почали господарювати. Обросли господарством, було і хліб і до хліба. 

Де сучасна ферма, там жив місцевий пан на прізвисько Балан. Його у всіх на очах порубали двоє військових на конях, і тоді ми вперше почули «товаріщі».

Все в селі було спокійно до 1924-го року. Коли помер Ленін, гул від заводів і фабрик було чути і в селі.

В 1929-1930-х роках почали організовувати колгоспи. Наш був «Радянський сніп». Почали виганяти на роботу, плати не було.

В 1932-1933-х роках все вивезли. Люди мерли прямо в полі. Було ввечері ще людина робила, а вранці вже тягнули на кладовище. В 1933-му році помер наш батько Ткаченко Андрій Федосійович. Ми вижили завдяки тому, що мати і старші працювали в колгоспі і їх трохи підгодовували юшкою з проса.

Не всі залишалися в селі. Багато людей тікали. Хтось із них повертався, а більшість гинули в дорозі, або і тут, бо їх не приймали до колгоспу.

До 1930-го року діяла церква. З усіх навколишніх сіл приїзджали вінчатися.

В 1930-му році забрали попа і почали руйнувати церкву. Цеглу і камінь забирали для будівництва сараїв у с. Вільному. (прим. за інформацією Вільненської сільської бібліотеки – цегла з розібраної Аннінської церкви була використана у 1935 році для будівництва сільського клубу в тому ж с. Вільному)  

В 1937-1938-х роках багато розстрілювали тих, хто воював за царя.

Важлива примітка. 1937-1938 роки – період “Великого Терору” в історії СРСР; в цей період сталінські репресії досягли свого найбільшого максимуму. Радянська ж пропаганда малювала це як боротьбу з царями, куркулями, та іншими “ворогами народу”. 

В 1953 році почалось трохи інше і легше життя. 

© Матеріал належить Ганнинській сільській бібліотеці.

Примітки вніс: Торохтій І.О.